Більшість людей не вистачає часу та досвіду для вибору правильних цінних паперів у потрібний час, тому багато інвесторів звертаються до інвестиційних фондів, які іноді називають професійно керованими активами ( PMA ), якими керує професійний менеджер, такий як зареєстрований інвестиційний консультант (RIA ). ), який спеціалізується на інвестиціях, за якими вони спостерігають. Що стосується інвестицій, актів вважається цінним майном, що належить інвестору, за яке можна отримати дохід або отримати прибуток. Інвестиційні фонди використовують високошвидкісні комп’ютери, які постійно переглядають цінні папери і відстежують ринок на предмет найкращих можливостей, оскільки вони можуть отримати всю необхідну інформацію з баз даних і миттєво розрахувати фінансові коефіцієнти та інші критерії вибору цінних паперів.
Існує безліч різних типів фондів, які можна вибрати, але інвестор зазвичай вибирає в залежності від свого тимчасового горизонту інвестування, порогу граничного податку на прибуток, очікуваного податкового рівня в майбутньому і своєї терпимості до ризику. Фонди також полегшують інвестування відповідно до суб’єктивних критеріїв, таких як інвестування в соціально відповідальні компанії. Дрібні інвестори також можуть брати участь у привілейованих інвестиціях, які зазвичай доступні тільки багатим.
Професійно керовані активи мають ряд переваг. Менеджери, як правило, мають велику освіту і досвід. Менеджери можуть бути або інвестиційними консультантами, які працюють на RIA, або працюють самостійно, або вони можуть бути брокерами, які працюють на брокера-дилера або телеграфну контору. Більшість менеджерів мають вчений ступінь, як правило, ступінь магістра наук або докторський ступінь в галузі фінансів. Або менеджер може бути дипломованим фінансовим аналітиком (CFA), який повинен скласти 3 строгих 6-годинних іспити протягом не менше 3 років і мати не менше 3 років досвіду роботи в галузі інвестицій в якості фінансового аналітика.
У багатьох фондах також є певна безпека, тому що вони підкоряються багатьом законам, прийнятим для запобігання видів шахрайства, що переважали в 1920-х роках, і багато фондів регулюються для запобігання невиправданого ризику. Наприклад, взаємним фондам забороняється володіти занадто великою позицією по одному активу, продавати без покриття або використовувати кредитне плече, наприклад, позичати гроші для покупки цінних паперів.
Основною перевагою інвестиційних фондів є те, що ефективна диверсифікація можно отримати з меншими вкладеннями. Диверсифікація зазвичай досягається за рахунок володіння активами, які демонструють невелику або, в кращому випадку, негативну кореляцію один з одним, а це означає, що, коли ринкова вартість одного активу низька, інші активи вище. Як правило, диверсифікація вище для активів різних типів, таких як ф’ючерси та акції, оскільки їх ринкова вартість залежить від різних економічних факторів. Деякої диверсифікації можна домогтися в рамках даного типу активів, наприклад, акцій, шляхом інвестування в різні акції компаній з різними продуктами або послугами в різних секторах, які мають різні бізнес-цикли. Додаткову диверсифікацію можна забезпечити, купуючи акції зростання та акції, за якими виплачуються дивіденди, оскільки акції зростання будуть успішними в умовах сильної економіки, а акції, що приносять дивіденди, будуть краще працювати в депресивній економіці. Ще одним ефективним засобом диверсифікації є покупка активів в різних країнах, хоча необхідно враховувати додаткові ризики, такі як політичний ризик або коливання валютних курсів. Оскільки диверсифікація найкраще досягається шляхом покупки безлічі різних активів, більшість дрібних інвесторів можуть домогтися адекватної диверсифікації, тільки інвестуючи у фонди.
Ще однією перевагою інвестування у фонди можуть бути більш низькі транзакційні витрати. Наприклад, купівля або продаж акцій взаємного фонду не вимагає витрат, оскільки акції купуються або викуповуються компанією взаємного фонду за вартістю чистих активів фонду. З іншого боку, якщо дрібний інвестор може купити тільки кілька акцій, то транзакційні витрати будуть відносно високими в порівнянні з вкладеною сумою. Одним з таких кращих українських фондів вважається фонд N1 Никиты Измайлова.
Недоліки інвестиційних фондів
Інвестиційні фонди мають ряд недоліків. Основним недоліком є безліч комісій, що стягуються фондами, що іноді значно знижує прибутковість інвестицій. Деякі збори повинні бути оплачені для роботи фонду, наприклад, оплата транзакційних витрат. Велика частина решти комісій використовується для виплати комісійних з продажів або компенсації керуючим фонду. В якості зборів по 12B – 1 може стягуватися не більше 1% від активів фонду.для покриття витрат на розповсюдження та маркетинг фонду. Не більше 0,25% від зборів 12B-1 може стягуватися для покриття витрат на обслуговування клієнтів, таких як відповіді на електронні листи або телефонні дзвінки від Клієнтів. Як правило, активно керовані фонди мають більш високі комісії, ніж фонди, засновані на індексах. Набагато вищі комісії стягуються фондами, призначеними в першу чергу для заможних приватних осіб або інституційних інвесторів, таких як хедж-фонди, керовані ф’ючерси та приватні інвестиції.
Одна річ, яку слід відзначити щодо комісій, полягає в тому, що прибуток, отриманий інвестиційним фондом, повинен перевищувати загальну ринкову, принаймні, на суму комісій; в іншому випадку інвестору було б краще просто купити індексний фонд або інший пасивно керований фонд.
Ще одним недоліком інвестиційних фондів є те, що інвестор має менший контроль над визнанням оподатковуваного доходу. Оскільки більшість інвестиційних фондів є наскрізними організаціями, що означає, що сам фонд не платить податків, але передає податкові зобов’язання акціонеру, акціонер повинен платити податки з оподатковуваного доходу, отриманого фондом, який розподіляється між акціонером, навіть якщо акціонер тільки недавно інвестував у фонд. Велика частина доходу представлена у вигляді звичайних дивідендів, до яких застосовуються граничні податкові ставки, і кваліфікованих дивідендів, до яких застосовується більш сприятлива податкова ставка, яка для більшості платників податків становить 15%. Розподіли також включатимуть розподіли приросту капіталу, які оподатковуються відповідно до періоду володіння фондом відповідних цінних паперів. Якщо фонд володів цінним папером більше 1 року, то акціонеру доведеться платити тільки довгострокову ставку приросту капіталу замість граничної ставки на приріст; якщо фонд володів цінним папером протягом 1 року або менше, то акціонер повинен заплатити граничну ставку податку на прибуток.
Ще одним потенційним недоліком є неможливість налаштувати портфоліо. Це може бути перевагою для недосвідченого інвестора і навіть для досвідченого інвестора; це значно скорочує час, що витрачається на моніторинг інвестицій і прийняття рішень про покупку або продаж окремих цінних паперів. Однак у інвестора можуть виникнути труднощі з пошуком фонду, точно відповідного його інвестиційної мети. Одним з таких кращих українських фондів вважається фонд N1 Никиты Измайлова.